Я Україною пишаюсь!

Скажіть, люди, чи є у світі ще країна, яка б після двадцятип*ятирічного тотального грабунку та знущання, не втратила б свою ідентичність та суверенітет? Я таких не знаю. Але і це іще не все! Вона продовжує бути багатою! За право продовження її грабування, під час передвиборчих компаній, кандидати викладають кругленькі суми грошей на підкуп виборців. Вони готові йти на збитки у десятки мільйонів, аби тільки дістатись державного корита, або залишитись біля нього!
Вас це на думки не наводить, шановний Читач?
 
Ви тільки погляньте. Європа називала нашу країну своєю «житницею». Та, на перших же роках незалежності,  в Україні було знищено сільське господарство, яке завжди було її пріоритетом. Адже, Україна завжди була аграрною країною. Але це не вбило Україну!
Не вбила Україну і безгосподарність її керівників, які дозволили знищити економіку країни. Українські підприємства зупиняли, та штучно банкрутували. Обладнання різалось на металобрухт, та, замість того, щоб стати сировиною для роботи вітчизняної металургійної галузі, кораблями відправлялось за кордон.
Податкова політика України, яка поставила на коліна промисловість і підприємництво, та видавила з українців останні соки, теж не змогла її вбити.
У неї забрали зброю, гарантуючи недоторканість кордонів та, зрадницьки знищили армію. Скориставшись політичною нестабільністю в країні, та відсутністю армії, одержимий імперськими амбіціями, російський цар вирішив захопити Україну та повернути її до російської імперії. Не вийшло! Маючи за спиною розграбовану та зґвалтовану країну, українські герої на смерть стоять, захищаючи її від рук агресора. І ніколи ці герої не віддадуть її ворогам.
 
Народ України, доведений до зубожіння, обкрадений у перші ж роки незалежності, та залишений без можливості годувати свої сім*ї, теж не здався! Не маючи гідно оплачуваної роботи, та терплячи приниження від корумпованої системи, не знаючи справедливості, він зберіг свою гідність, та вийшов на Майдан захистити її. І він її захистив! І це побачив увесь світ. Не побачили тільки українські політики, які, в чергове, вирішили її зґвалтувати. І точно підмітив прем*єр, сівши у те крісло на хвилі Майдану, що цей уряд – «уряд камікадзе». Народ оцінить той вислів, та визначить його відповідність реальності. Адже він, народ, мудріший за «білих комірців», та на собі добре відчуває політику цього уряду.
Український народ терплячий, та дуже хоче вірити в Добро. І він вірить до останнього. Але дуже не любить, коли його ґвалтують, прикриваючись добрими намірами. Дуже не любить, коли до нього влада не прислухається, адже, саме завдяки цьому народу можновладці займають свої крісла, та мають можливість грабувати бюджет. І мудрий народ це розуміє. Тож, любої миті, він може перетворитись у вагомий аргумент, на який уряд не зможе знайти відповіді. Чи розуміє це влада? Схоже, що ні. Вважаю – шкода. Їй же буде дорожче.
 
Минають роки. Країну грабують, зростають борги. А мудрий народ все ще терпить, та сподівається на час прозріння для тих, кого вже треба віддати під суд за не виконані обіцянки. Народ наш мудрий, та дуже терплячий. Він, поки що, терпить. Терпить, та вже не мовчить.
А Україна, як і раніше – пісенна, квітуча, багатая та хлібосольна.  Тож я нею пишаюсь. Пишаюсь українським народом, та  тим, що я українець.
 
 
Юрій Свобода.
Перейти на страницу автора