Логіка української війни

Серце болить, та емоції переповнюють.
Росія – агресор? Так! Росія вбиває українців? Так!
Це факт, з яким ми сьогодні живемо. Але ж, кожен факт має бути дослідженим, поясненим та аргументованим. В іншому ж разі, ми ніколи не зможемо побудувати своє майбутнє, в якому нам буде жити комфортно. Ми будемо жити простими й доступними гаслами, не розуміючи їх значення та підгрунтя. Ми не зможемо закріпити мир на своїй землі, та не зможемо правильно обрати собі союзників, якщо в тому виникне необхідність.
 
Те що Росія – агресор, сумнівів нема. І в дійсності, завдяки сьогоднішнім подіям, наші народи ще багато десятьоліть будуть вороже ставитись одне до одного. Та воно й зрозуміло – на Донбасі полягло багато росіян від наших куль та снарядів. В той же час, там гинуть наші співвітчизники, які є патріотами вільної та незалежної України... наші діти. Це ті рани, які будуть кровоточити ще невизначений термін. Мало того,  говорити сьогодні про єдину та неподільну... ідеологічно згуртовану країну, означає – займатися брехнею. А суспільна ідеологічна роз*єднаність ніколи не дасть нам створити могутню та заможну країну.  
Тож, давайте спробуємо розібратись в коріннях негараздів сьогодення.
 
Давайте почнемо із самого злободнівного явища – з війни.
Отже, щоб правильно зрозуміти проблему, спершу бажано визначитись, кому сьогодні вигідна війна в Україні? І, взагалі – кому вигідна війна України з Росією?
 
Не будемо звертатись до історії розвитку російського імперіалізму. Росія завжди жила по імперським правилам та з імперськими поглядами. Тож, будуючи з нею відносини, завжди треба про це пам*ятати, і не припускатись найменших помилок. Така вже у нас доля, якщо ми маємо такого сусіда. Але ж, повернемося до суті питання. Так, кому ж вигідна війна України з Росією?
Росії? Не впевнений. Нас поєднують багаторічні торгівельні зв*язки та участі в спільних проектах і розробках. Наші економіки тісно пов*язані між собою, а війна ці зв*язки знищує, що є неприпустимим для подальшого розвитку. Мало того, Україна є транзитером російського газу до Європи. Війна може зупинити газовидобувну промисловість Росії, та ще до багато яких негативів може призвести конфронтація між двома нашими країнами. То – кому?
Україні? Це питання навіть не може розглядатись. Хіба може прагнути війни маленька, розкрадена країна? Країна, яка, на момент початку протистояння, навіть не мала укомплектованої армії? Не мала грошей в державному бюджеті, та тільки починала формувати новий уряд, який прийшов на зміну злочинній владі.
Тоді – кому?
 
От і виникає думка, що це протистояння було сплановане та зпровоковане іншим режисером, яким не є Росія або Україна. І, саме так – зпровоковане.
 
Багато хто почне заперечувати, що це не може бути Єропа, та не можуть бути Сполучені Штати. Адже вони всі, допомагаючи Україні, ввели економічні санкції, відносно Росії, та несуть не аби які збитки. І з цим не можна не погодитись.
Але давайте звернемось до правила бізнесу: «Для того, щоб заробити, треба – вкласти». Це ж ні для кого не секрет, що сьогодні гроші домінують над мораллю? Тим більше, коли мова йде про капіталістичний світ. А це вже наштовхує на зовсім інший хід думок та розмірковувань.
Тож, давайте спробуємо піднятись над ситуацією, та поглянути на все це «з висоти пташиного польоту».
Отже, ми маємо чотири об*єкти уваги, які прямо та опосередковано грають певну роль в подіях на Донбасі України.
 
Росія – дуже багата на ресурси країна... імперія, яка прагне домінувати на Євразійському континенті. Вона має дуже потужний збройний потенціал та необмежені території. Хизується цим, та входить до Ради безпеки (ОБСЄ). В той же час, населення Росії живе в бідності. Вона ж є членом «великої вісімки».
 
Україна – сама багата в Європі на ресурси, країна. Є об*єктом постійного впливу Росії та об*єктом її прагнення до приєднання в склад імперії. Сьогодні Україна, не зважаючи на своє природнє багатство, є самою бідною країною Європи. Народ живе в бідності, не зважаючи на надто високий потенціал. Домінує корупція та беззаконня. Народ ідеологічно роз*єднаний... прагне кращого життя. Ментальність – воля.
Географічне розташування – буферна зона між Азією (Росією) та західною Європою. Має вихід до південних морських комунікаційних шляхів.
 
Західна Європа - бідна на ресурси, та має розвинену економіку й високий рівень життя. У прагенні створити конкуренцію американському впливу на економіку всіх європейських держав, об*єднала їх та утворила Євросоюз, як єдину економічну зону. Після об*єднання в Союз, громадяни цього Союзу відчули, в певній мірі, погіршення умов проживання. Причина - кожний Союз передбачає часткову поступливість її членів у частині суверенитету.  Тож, рішення відносно внутрішньої економічної політики тепер мають прийматись та узгоджуватись у вимірі Союзу, що не завжди відповідає інтересам народів окремих країн – членів Європейського Союзу. В цілому ж, ЄС представляє собою спільноту з єдиними правилами економіки та гуманітарної політики. Зниження рівня та умов життя населення, які стали наслідком об*єднання, не вплинули на загальну картину. Євросоюз є стабільним та прогресивним суб*єктом міжнародної політики.
Україна, будучи буферною зоною між Євросоюзом та Азією, візуально виглядає як «багатий бідняк». Є буферною зоною між «багатством» та «бідністю»... «прогресом» та «гальмами».
 
США – багата на ресурси, капіталістична держава. Має свою грошову одиницю, яка сприймається світом в якості єдиної, загальновизнаної валюти у міжнародних розрахунках.
Політика США – амбіційна... імперська. Обрана роль у геополітичному вимірі – «світовий жандарм», з якою вона, до речі, добре порається. Наміри – ключова роль в управлінні всіма ресурсами планети. Володіє міжнародною розрахунковою валютою, яка використовується, як інструмент впливу на економіки та політику інших країн, роблячи їх своїми боржниками. І ми, на прикладі Лівії, добре пам*ятаємо, що стає з тими державами, які прагнуть вийти із боргової залежності. Ця ж обставина, обгрунтовано може сприйматись учасниками світових економічних процесів, як, певної міри, шантаж.
Саме фінансовий шантаж дозволяє Америці втручатись у внутрішні справи країн-боржників, та диктувати їм свої умови внутрішньої та зовнішньої політики... курсу. І, саме за таких обставин, США взяли на себе роль «верховного світового судді», та право на ініціативу, щодо утворення «Нового світового порядку».
 
То, кому ж, все-таки, вигідна війна в Україні?
Давайте подивимось на Євросоюз. Чи вигідна ця війна для ЄС?
 
Беручи до уваги бідність та неспроможність України самотужки захистити себе від агресії, ми бачимо, як Європа всіляко нас підтримує у виборі курсу до ЄС та терпить збитки від санкцій, які вона ввела по відношенню до Росії, яка розв*язала війну в Україні.
Що може означати ця жертовність? Альтруїстичну підтримку бідної країни у прагненні гідного рівня життя? А навіщо Європі бідний член Союзу? Давайте поміркуєм.
 
Зближення України з ЄС передбачає відкриття митних кордонів та створення єдиного економічного простору... поки що – «зони вільної торгівлі». Що це означає для України? Насамперед, це означає, що українські товари, без перепон, будуть діставатись єропейського ринку. Але ж хіба наші товари можуть конкурувати з європейськими? Правильним буде наголосити, що Україна має стати на шлях підвищення якості своїх товарів. Але це буде тільки першим кроком до певної якості. Європа ж давно вже працює за цими правилами. Тож, до того, як наші товари стануть спроможними конкурувати з європейськими, можуть пройти десятиліття... а то і більше. Весь же цей час, Європа, яка вже наситила свій ринок збуту, буде наводнювати Україну своїми, якісними товарами, технікою, приладами тощо.
А за які гроші ми будемо їх купувати, коли наші підприємства стоять, і в країні набирає обертів безробіття? Національна валюта знецінюється кожного дня, ціни постійно зростають, а життєвий рівень падає? Так от, на цей випадок, нам прийде на допомогу МВФ. Європа надасть нам гроші, щоб ми могли купувати її товари. Але вона їх дасть нам тільки в борг!
І от, ми будемо купувати їх товари... за їхні ж гроші, які потім маємо віддавати. Але ж, при непрацюючій економіці та постіно зростаючим зовнішнім боргом, ми не зможемо віддавати кредити. Борг буде постійно зростати, поки не досягне критичної відмітки. А що може трапитись, коли зовнішній борг досягне балансової вартості всієї країни? Чи не може це означати, що нам «пробачать» цей борг у рахунок за втрату суверенитету й незалежності? Чи не може так статись, що у цьому випадку, ми перестанемо бути країною, перетворившись у чиюсь, багату на ресурси, колонію?
 
От і виходить, що знищена Україна є об*єктом уваги «сильних світу цього».
Далі, розглянемо ситуацію у геополітичному вимірі.
 
Україна – найближчий сусід Росії. Росія ж завжди була «на прицілі» у США, в яких працюють цілі інститути по вивченню колишнього СРСР. США і Росія - дві суттєві сили на геополітичному просторі, які багато десятьоліть змагаються між собою за зони впливу, як ідеологічно, науково, так і в збройному відношенні. Отже, вони нагадують дві гідри, які кожної миті готові вчепитись одне одному в горло. Оголошений кінець «холодної війни»... не може означати її закінчення. Це війна не на життя, а на смерть.
Так от, «холодний мир», досягнутий розпадом СРСР, не поставив крапку у цьому протистоянні. І сьогодні НАТО намагається якнайщільніше локазізувати зону світового впливу Росії. Саме з цих причин, НАТО розміщує в Європі свої протиракетні комплекси, й намагається це зробити якнайближче до кордонів Росії. Саме з цих причин, Росія анексувала Крим, щоб зберегти його як військовий плацдарм.
Україна ж, для розміщення військових баз НАТО – найоптимальніший варіант. Тож, заради такої цілі, США не поскупляться грошима на підкуп українських політиків, які і мають зформулювати «їдею» українців, відносно напрямку, протилежному від Росії.
Росія ж ніколи не сприйме вірогідність розміщення військових баз НАТО біля своїх кордонів.
А що ж робити бідній Україні, коли вона опинилася «між двох вогнів»?
 
Єдиним вірним рішенням було б прийняття статусу нейтралітету.
Але ж як це можливо, коли в кампанію вже вкладено величезні кошти? Хто їх буде повертати? До того ж, значна частина українців, дійсно вірить, що курс на «євроінтеграцію» вірний! І не менш значна частина населення вважає, що розрив з Росією це велика помилка. При цьому, лише незначна частина українців розуміє істинні причини війни та має альтернативну думку, щодо місця України у міжнародному просторі.
 
Треба зізнатись, що політики завели Україну у глухий кут.
Лобіюючи інтереси США, які (як випливає з аналізу) діють у тісній звязці з ЄС... де кожен має свій інтерес, українські політики віддали свій народ на розтерзання світовим монстрам, у «великій політичній грі». 
Скажете – «Вигадка»? Давайте ж тоді звернемось до фактів. Наприклад, чому екс-глава СБУ Валентин Наливайченко, після свого звільнення, їздив до США жалітись та звітувати про рівень корупції в Україні? Чому туди постійно їздить наш прем*єр – Арсеній Яценюк? Чому вони туди постійно їздять? Що... в Україні нема роботи? Що робить на посту міністра фінансів України американська громадянка – Наталія Яресько? Або... чому Віктор Ющенко став президентом України, маючи впливову громадянку США за свою дружину?
Таких питань дуже багато. І всі вони свідчать про велику здачу національних інтересів України. Та чи є вихід? Вихід завжди є, і він полягає в формуванні єдиної громадянської позиції, утвореної на виборі українців на користь нейтрального статуса України. Скажете – «не можливо»? Згадайте Ісландію. Вона, така маленька - змогла.
А чим ми гірші?
 
Ми не маємо права тулитися до когось одного із своїх сусідів.
Обираючи одного, ми руйнуємо відносини з другим, та навпаки. А ми не маємо на це права, бо від нас, як видно з вищенаведеного аналізу, у значній мірі залежить мир та спокій на Євразійському континенті.
Тож війну політики не зупинять. ЇЇ можемо зупинити лише ми – громадяни України... патріоти своєї Батьківщини.
 
 
Юрій Свобода
Перейти на страницу автора