я вже не можу, не хочу його присутності в собі....

 
Як стримати відчай....коли розумію, що твоєю дивною енергією насолоджуватиметься хтось інший? ..ти запалиш та надихнеш житття... але ти не змінишся зі мно.....не зміниш мої погляди....ти ніколи не доповниш мене, та не доповнишься мною...
Тоді, чому такі бажані до нестями, звабливі уста? Вони очаровують, не даючи змоги противостояти тобі. І не можливо відмовитися від насолоди, яку дарує твоя усмішка,
Ти заманюєш мене у прірву, аби знову дати зрозуміти...я заслуговую лиш на призріння тих кого люблю....та порожнечу мого буття...
Ти раниш, зв’язуєш, мою душу, та здається, що ніколи не відпустиш її.
Не залишилось більш сил пручатись
Тепер, відкрита для гнітючої чорної пітьми!
Навіки самотня душа!
Але, неспокійне, вибагливе серце палає й нестерпно болить, передаючи муки, благання вже згасаючого сяйва.
Прошу, знищи, викоріни те світло до єдиного взблиску...бо я вже не можу, не хочу його присутності в собі....
Перейти на страницу автора